КІР

КРАСНУХА

СКАРЛАТИНА ВІТРЯНА ВІСПА ПАРОТИТНА ИНФЕКЦІЯ

КІР

 

Кір вірусна інфекція, що передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується циклічним перебігом, синдромами інтоксикації, катарального запалення дихальних шляхів, кон’юнктив та екзантемою.

 

Етіологія: крупний міксовірус.

 

Епідеміологія:

 – джерело – хворий;

 – механізм передачі – повітряно-краплинний;

сприйнятливість – загальна, індекс сприйнятливості – 98 % з 6-8 місяців.

Патогенез:

1. Вхідні ворота – слизові оболонки верхніх дихальних шляхів (фіксація вірусу), потрапляє в регіонарні лімфовузли.

2. Вірусемія (перша хвиля).

3. Потрапляє в органи ретикулоендотеліальної системи, реплікується.

4. Друга хвиля вірусемії:

• втягнення ЦНС, слизових трахеї, бронхів, кишок;

• запалення, деструкція, звільнення вірусу;

• вторинний імунодефіцит, нашарування бактерійної флори;

• формування ускладнень.

 

Діагностичні критерії

 

Інкубаційний період: 9-17 днів; 21 день у тих, які отримали імуноглобулін, препарати крові, імунодепресанти у період після контакту.

 

Катаральний період:

1. Триває 3-4 дні.

2. Катар верхніх дихальних шляхів, що наростає.

3. Субфебрилітет, інтоксикаційний синдром.

4. Поява кон’юнктивіту, світлобоязні на 2-3 добу.

5. Поява енантеми, плям Філатова-Копліка за 1-2 дні до періоду висипань.

 

Період висипань:

1. Висипка з’являється на 4-5 добу від початку захворювання, триває 3-4 дні.

2. Посилюються катаральні явища (ларингіт, риніт, кон’юнктивіт).

3. Підвищення температури, інтоксикаційний синдром максимально виражений.

4. Висипка плямисто-папульозна, насичено-червоного кольору, на незміненому фоні шкіри, схильна до злиття, характерна етапність: перша доба – за вухами, на обличчі; друга доба – на шиї, плечовому поясі, верхній частині тулуба; третя доба – поширюється на весь тулуб, руки, проксимальну ділянку ніг; четверта доба – на всі нижні кінцівки.

 

Період пігментації:

1. Пігментація висипки (етапна) завершується висівкоподібним лущенням.

2. Нормалізація температури тіла, проходить інтоксикація.

3. Зменшуються і зникають катаральні явища (7-9 день від початку висипки).

 

Період реконвалесценції:

 1. Лущення шкіри.

 2. Корова анергія (3-4 тижні).

 

 

Особливості кору в дітей перших місяців життя

 

1. Атипові форми (мітигована).

2. скорочення періодів хвороби.

3. невиражені клінічні прояви (катаральні явища, гарячка, дрібна нерясна висипка з вкороченою етапністю і короткочасною пігментацією).

4. частіше бувають ускладнення.

 

Лабораторна діагностика:

 

– цитологічне дослідження виділень з носа, імунофлюоресценція;

– серологічні методи: РГГА, РПГА.

 

 

 

Описание: Изображение 164

 

Плямистозпапульозні висипання на тулубі, 2-га доба періоду висипань 

Описание: Изображение 169

 

Плями Філатова-Копліка-Бєльского

Описание: Изображение 172

 

 

 

Покази до обов’язкової госпіталізації хворих на інфекційні екзантеми

-  тяжка форма хвороби, коли виникає необхідність в проведенні інтенсивної терапії; хворі з формами середньої тяжкості віком до 3 років

-  хворі діти з сімей з поганими матеріально-побутовими умовами, особливо в разі неможливості їх ізоляції з метою попередження поширення інфекції

-  обов’язковій ізоляції підлягають діти з різними проявами менінгококової інфекції в т.ч. менінгококкемією

-  відсутність вдома умов для обстеження і лікування, хворі з закритих дитячих закладів

 

Переваги лікування в домашніх умовах

-   повністю виключається можливість додаткового інфікування госпітальними штамами збудника

-   більш повна реалізація принципу індивідуального догляду за хворою дитиною

-   уникання стресових реакцій, які обов’язково виникають в умовах інфекційного стаціонару

 

Лікування в домашніх умовах можливе:

-   в умовах ізольованої квартири

-   при задовільному матеріальному положенні батьків

-   при бажанні батьків організувати індивідуальний догляд і лікування

 

ПРОФІЛАКТИКА

 

Кір - гостре вірусне захворювання з високим рівнем конта-гіозності. Кір може викликати такі ускладнення, як пневмонія та отит до 10 % випадків, особливо у дітей з порушеннями харчу­вання та хронічними захворюваннями, та у дітей до 1 року жит­тя. Після корового енцефаліту, частота якого складає 0,05-0,4 % (приблизно 1 випадок енцефаліту на 1000 випадків захворюван­ня), розвиваються стійкі залишкові явища. Рівень летальності приблизно становить 1:3000 випадків захворювання. Крім того, з перенесеною коровою інфекцією пов'язують розвиток підгост-рого склерозуючого паненцефаліту (ПСПЕ), рідкісного, але завж­ди фатального захворювання. Навіть саме по собі захворювання без ускладнень триває 10-14 діб, супроводжується високою тем­пературою, кон'юнктивітом, кашлем.

Захворюваність на кір може сягати дуже високих цифр, з епідемічними підйомами кожні 3-4 роки. Діти першого року жит­тя можуть бути захищені антитілами, набутими трансплацента-рно від матері. Рівень захищеності залежить від поширення ін­фекції в популяції та кількості жінок дітородного віку, які мають високі титри протикорових антитіл.

У зв'язку з тим, що сучасні вакцини проти кору високоефек­тивні, а також те, що в природі не існує іншого резервуару інфе­кції, крім людини, є можливим досягти повної ерадикації збуд­ника кору. Але повна ерадикація вимагає суворого дотримання певних умов:

  дворазового щеплення при рутинній імунізації;

  охоплення 1-м та 2-м щепленням не менш ніж 95 % дітей
відповідного віку;

  дотримання суворих заходів по контролю спалахів інфекції
з метою попередження її поширення;

  швидкого виявлення та реєстрації усіх можливих випадків
кору;

  досягнення та підтримання достатнього імунітету в попу­
ляції ризику.

Саме тому Європейське бюро ВООЗ за мету боротьби з ко­ром поставило зниження захворюваності до 2000 року до 1 випа­дку на 100 000 населення та готує програму по ерадикації кору до 2007 року в країнах Європейського регіону. Починаючи з 1990 року, в США реєструється менше 1 випадку щорічно.

 

Вакцини.

Вакцини проти кору містять живий атенуйований вірус. Штам вірусу залежить від компанії-виробника (Л-16, Едмонтон, Швартц). Випускаються у вигляді моновакцин (наприклад, ЖКВ) та асоційованих вакцин проти кору, паротиту, краснухи (наприк­лад, MMR).

Вакцини виробництва Росії готуються з штамів вірусів, що вирощені на культурі клітин ембріонів японських перепелів; за­кордонні вакцини - на культурі клітин курячих ембріонів. Вак цини можуть містити незначну кількість неоміцину або канамі-цину (до 10 ОД/дозу) як стабілізатора.

Вакцини випускаються в сухому вигляді в ампулах або фла­конах. Безпосередньо перед введенням вакцину розчиняють роз­чинником, який додається. Всі вакцини вводяться підшкірно в об'ємі 0,5 мл під лопатку або в область плеча.

Згідно з наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р. вакцинація проти кору (епідемічного паротиту та краснухи) проводить­ся моно- або тривакцинами у віці 12-15 міс. Дітям, які не були вакциновані проти кору (паротиту чи краснухи), щеплення мож­на починати в будь-якому віці. Ревакцинація проти кору (пароти­ту чи краснухи) проводиться у віці 6 років. Діти, які не отримали своєчасно другу дозу, повинні бути ревакциновані в 11 років.

 

Імунітет.

Рівень сероконверсії після однієї дози вакцини складає 95 %, після другої - до 99 %. Якщо врахувати, що 5-8 % вакцино­ваних не відповідають на первинне щеплення та додати нещеплених дітей цього ж віку, то рівень чутливих до інфекції дітей буде складати приблизно до 15 %. З часом число чутливих до інфекції накопичується, і це призводить до розвитку спалахів кору загалом серед підлітків та дорослих. Введення 2-ї дози вак­цини знижує захворюваність серед осіб старших вікових груп за рахунок зниження частки чутливих. Крім того, навіть у випадку захворювання, підлітки, які були щеплені двічі, переносять за­хворювання в більш легкій формі, ніж невакциновані.

Титри антитіл після щеплення значно нижчі, ніж після пере­несеного природного захворювання, але визначаються протягом 20 років.

Враховуючи, що корова вакцина містить живі ослаблені ві­руси, порушення правил зберігання може значно впливати на ефективність проведення щеплення.

 

Профілактика контактних.

Профілактика живою коровою вакциною проводиться контак­тним по кору не пізніше 3-го дня від моменту контакту. Профіла­ктика проводиться нехворівшим та нещепленим проти кору дітям, старшим 12 міс, підліткам та дорослим (у віці до 30 років).

 

 

Особливості лікування і нагляду за дітьми з основними дитячими інфекційними екзантемами

 

Захворювання

 

Кратність нагляду вдома

Необхідні обстеження

Напрямки в лікуванні

Можливі ускладнення

Терміни появи ускладнень

Кінець ізоляції

1

2

3

4

5

6

7

Вітряна віспа

щоденно протягом гострого періоду

проводиться у разі необхідності

ліжковий режим 5-6 днів;

ванни з слабким р-ном перманганату калію;

обробка висипань р-нами анілінових барвників;

в очі: 15-20% р-н сульфацил-натрію;

при гарячці –  жарознижуючі

ларинготрахеїт,  стрептодермія, абсцес, флегмона, рожа, стоматит, пневмонія, отит, сепсис;

енцефаліт, енцефаломієліт;

міокардит, артрит, гломерулонефрит;

тромбоцитопенія

2-10 день

 

 

 

 

2-7 день

 

5-10 день

 

2-й тиждень

після 9 дня з початку хвороби або після 5 дня з моменту появи останнього елементу висипки

Скарлатина

перші 3 дні щоденно, потім – на 7, 14, 21 дні хвороби

загальний аналіз сечі на 7, 14, 21 дні хвороби; загальний аналіз крові, ЕКГ, ревмопроби після 21 дня за показами

ліжковий режим 7 днів;

стіл №10;

пеніцилін 100 тис. ОД/кг маси тіла – 7 днів;

вітамін С;

антигістамінні;

полоскання горла

септичні: некротичні ангіна і  лімфаденіт, синуїт, отит, гнійний артрит;

алергічні: міокардит, гломерулонефрит, артрит

1-2 тиждень

 

 

 

10-21 день

після 21 дня хвороби

Кір

щоденно протягом усього гострого періоду

лабораторне обстеження за показами

кімната затемнена, вентильована;

протикашльові: лібексин, глауцин, тусупрекс, при вологому кашлі – мукалтін, бромгексин;

в ніс: краплі галазоліну, нафтізину, протарголу;

в очі: 1-2 краплі олійного р-ну ацетату ретинолу 3-4 р./д., 20% р-н сульфацил-натрію, 0,25% р-н левоміцетину;

вітамін С, апілак, алое, метацил;

при гіпертермії - жарознижуючі

пневмонія, бронхіт, бронхіоліт, плеврит, круп;

стоматит, ентероколіт; блефарит, кератит, кератокон’юнктивіт, енцнфаломієліт, мієліт, енцефаліт;

 отит, мастоїдит, піодермія, флегмона

2-5, 7-14 день

 

 

2-7 день

7-14 день

 

3-7 день

 

2-3 день

з 5 дня після появи висипки

Краснуха

за показами

проводиться у разі необхідності

лікування як при кору

енцефаліт, енцефаломієліт;

артропатії;

отит, пневмонія

4-5 день

 

2-5 день

2-7 день

після 5 дня від появи висипки

 

 

КРАСНУХА

 

Краснуха вірусна інфекція, що перебігає у формі набутої (із повітряно-краплинним механізмом передачі, маловираженими клінічними проявами і доброякісним завершенням) та уродженої (із трансплацентарним механізмом передачі і розвитком тяжких вад плода).

 

Етіологія: збудник – РНК-вмісний вірус.

 

Епідеміологія:

– джерело інфекції – хворий чи вірусоносій;

– механізм передачі – повітряно-краплинний, трансплацентарний;

– сприйнятливість – загальна, особливо висока у дітей 2-9 років.

 

Патогенез:

Набутої краснухи:

1. Вхідні ворота – слизові оболонки носоглотки, де відбувається реплікація вірусу.

2. Гематогенне поширення (вірусемія).

3. Ураження органів і систем.    

4. Імунологічна відповідь, видужання.

 

Уродженої краснухи:

1. Трансплацентарне інфікування плода.

2. Цитодеструктивна дія вірусу, порушення правильного розвитку органів.

3. Формування вад розвитку.              

 

Діагностичні критерії набутої краснухи:

інкубаційний період – 18-23 дні;

 

продромальний період – 1-2 дні:

слабовиражений інтоксикаційний синдром;

слабовиражений катаральний синдром (риніт, фарингіт, катаральна ангіна);

– збільшення задньошийних, потиличних лімфовузлів;

 

період висипань – 3-4 дні:

– екзантема (дрібноплямиста, блідо-рожева, на обличчі, тулубі, розгинальних поверхнях кінцівок, на незміненому фоні, виникає одномоментно);

– інтоксикаційний синдром (слабовиражений);

– збільшення задньошийних, потиличних лімфовузлів (рідше – поліаденія).

 

 

Діагностичні критерії вродженої краснухи:

Тріада:

1. Катаракта.

2. Вади серця.

3. Глухота.

 

Специфічні ускладнення: менінгіт, енцефаліт, синовіїт.

 

Підтвердження діагнозу:

1. Гемограма: лейкопенія, лімфоцитоз, поява плазматичних клітин, нормальна ШОЕ.

2. Вірусологічне – виділення вірусу із носоглоткових змивів, калу, сечі, крові.

3. Серологічне – РН, РГГА, РЗК, РІФ.

4. Експрес-методи – люмінесцентно-серологічний, фазово-контрастна мікроскопія, реакція мікроаглютинації, метод Полєва-Єрмольєвої.

 

Краснуха і скарлатина

а) спільне:

·  висипка;

·  зміни з боку лімфовузлів;

в) відмінне:

·  висипка дрібно плямиста, є в ділянці носо-губного трикутника, розгинальних поверхнях кінцівок, немає в складках;

·  лімфовузли задньошийні і потиличні залишаються збільшеними після зникнення висипки;

·  немає лущення;

·  лейкопенія, лімфоцитоз.

 

ПРОФІЛАКТИКА

Краснуха - гостре вірусне захворювання, яке характеризу­ється висипкою, незначними катаральними явищами та збіль­шенням периферійних лімфатичних вузлів (частіше потиличних, шийних, задньовушних). Можуть спостерігатись транзиторні артралгії та поліартрити, особливо у дітей старшого віку та до­рослих. Діти звичайно переносять хворобу в легкій формі. Ускла­днення, енцефаліт та тромбоцитопенія, спостерігаються рідко.

Вірус краснухи має тератогенні властивості, тому особливо небезпечним є захворювання на краснуху в першому триместрі вагітності: в цьому випадку близько 3/4 дітей народжуються з синдромом вродженої краснухи (СВК). Можливість захворюван­ня на краснуху вагітної залежить від інтенсивності передачі ін­фекції в популяції. Чим більше перехворіли на краснуху в симп-томній або безсимптомній формі в дитинстві, тим менший відсо­ток жінок дітородного віку чутливих до інфекції. За весь період реєстрації краснухи в Україні у звітних формах МОЗ не прово­дилося окремого обліку випадків вродженої краснухи. Кількість осіб, у яких немає імунітету до краснухи, серед вагітних досягає 20 %, що свідчить про реальну загрозу їх інфікування вірусом краснухи в період вагітності.

Метою щеплення проти краснухи є боротьба з СВК. Селек­тивна імунізація дівчаток у віці 12-13 років створює індивідуаль­ний захист, але не може перервати передачу інфекції і не впли ває на циркуляцію вірусу в популяції. У зв'язку з цим, гаран­том ефективної імунопрофілактики є забезпечення дворазо­вого щеплення: на 2-му році життя та після 6-ти років. При цьому, як підкреслює ВООЗ, проведення вакцинації має сенс, якщо обома щепленнями буде охоплено не менш ніж 95 % ді­тей. Інакше передача інфекції не буде зупинена, збільшиться кількість чутливих серед дітей старшого віку та залишиться зна­чна частка жінок дітородного віку з ризиком інфікуватися під час вагітності. Захворюваність на СВК при цьому може зрос­ти і значно перевищити довакцинальний рівень. Отже, якщо немає можливості щепити все дитяче населення, то вакцину ба­жано вводити тільки дівчатам підліткового віку.

Жінок, які вакцинуються, слід попереджати про необхідність уникати вагітності протягом наступних 3-х місяців. Але навіть виникнення вагітності в цей період не потребує її переривання, оскільки досі у світі не зареєстровано жодного випадку захворю­вання плода за даних обставин.

 

Вакцини.

Вакцини проти краснухи містять живий атенуиовании штам вірусу Wistar RA 2713, що культивується на диплоїдних кліти­нах людини, містять слідову кількість аміноглікозидних антибіо­тиків (неоміцин). Ліофілізовані вакцини випускаються у вигляді моновакцин та у складі трикомпонентних вакцин проти кору, паротиту та краснухи.

Розчинений препарат вводять підшкірно або внутрішньом'я-зово.

Щеплення проводиться відповідно до діючого календаря в 12 міс. та 6 років моновакцинами (одночасно зі щепленням про­ти кору та паротиту) або тривакцинами (кір, паротит, красну­ха). Дітям, які не були вакциновані проти краснухи, щеплення можна починати в будь-якому віці. Але при наявності моновак-цини проти краснухи в першу чергу треба щепити дівчат 15-річного віку. Жінки дітородного віку, які не хворіли на краснуху і не були проти неї щеплені, можуть бути щеплені за власним бажанням згідно з інструкцією до вакцини. Діти, які не отрима­ли своєчасно другу дозу, повинні бути ревакциновані у 11 років.

 

Імунітет.

Специфічний імунітет розвивається через 15-20 днів у 95-98 % щеплених та зберігається до 20 років.

 

Профілактика контактних.

При контакті вагітної жінки з хворим на краснуху необхідно серологічно визначити її чутливість до інфекції. При наявності у неї високих титрів специфічних IgG вона є імунною і плоду не загрожує інфікування. Якщо антитіла відсутні, пробу на антитіла до вірусу краснухи слід повторити через 4-5 тижнів. При наявно­сті сероконверсії жінці рекомендують переривання вагітності. Якщо друга проба не містить антитіл, беруть ще одну пробу через 1 міс.

Застосування імуноглобуліну людини з метою профілактики кон­тактних загалом не рекомендується. Його введення здебільшого може змінити перебіг захворювання, а не попередити інфікування. Його вво­дять лише в тих випадках, коли вагітна жінка, яка мала контакт з хворим на краснуху, не погоджується на переривання вагітності.

Введення вакцини контактним хоча і не попереджає розви­ток захворювання, але є безпечним і не впливає на перебіг при­родної інфекції. Це захистить дитину в майбутньому, якщо да­ний контакт з хворим на краснуху не призвів до захворювання.

 

Щеплення тих, хто перехворів.

Хоча теоретично слід щепити лише тих, хто не хворів на красну­ху, на практиці слід щепити всіх, тому що клінічний діагноз красну­хи малонадійний (за даними літератури, в 50 % клінічний діагноз краснухи не підтверджується серологічно), а проведення масового серологічного обстеження є занадто дорогим та складним. Щеплен­ня тих, хто раніше переніс краснуху, не складає небезпеки.

Згідно з наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р. пере­несене захворювання на краснуху (епідемічний паротит чи кір) не є протипоказанням до щеплення тривакциною. Якщо в анамне­зі перенесені дві з названих хвороб, щеплення треба проводити лише моновакциною проти тієї інфекції, на яку дитина не хворіла.

 

СКАРЛАТИНА

 

Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, що викликається b-гемолітичним стрептококом групи А, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується симптомами інтоксикації, висипкою на шкірі, регіонарним лімфаденітом, ангіною та змінами з боку язика.

 

Етіологія: в-гемолітичний стрептокок групи А.

 

Епідеміологія:

– джерело – хворий на скарлатину чи інші форми стрептококової інфекції;

– механізм передачі – повітряно-краплинний, рідше – харчовий, контактний;

– сприйнятливість – частіше хворіють діти дошкільного та молодшого шкільного віку, індекс контагіозності – 40 %.

 

Патогенез: вхідні ворота – слизова оболонка ротогорла, рідко пошкоджена шкіра, пологові шляхи (у породілей).

Ланки патогенезу:

1. Токсична (дія токсинів) – ураження ЦНС, серцево-судинної, ендокринної систем.

2. Септична (у відповідь на дію мікробного фактора) – первинне запалення у місці проникнення збудника, вторинні мікробні ускладнення.

3. Алергічна (сенсибілізація білковими субстанціями гемолітичного стрептокока) – зниження імунологічного захисту, передумови до ускладнень: гломерулонефриту, артриту, міокардиту, ревматизму.

 

Клінічні діагностичні критерії

 

1. Інкубаційний період (від декількох годин до 7 днів).

 

2. Початковийвід перших ознак хвороби до появи висипань (до 1-2 днів):

·        гострий, раптовий початок;

·        інтоксикаційний синдром, гіпертермія;

·        ураження ротогорла: біль, яскрава гіперемія, дрібноточкова енантема, катаральний лімфаденіт регіонарних лімфовузлів.

 

3. Період висипань:

а) фаза розпалу (1-2 дні):

 

максимальна інтоксикація, гарячка до 39-40 °С;

ангіна: чітко відмежована гіперемія ротогорла від твердого піднебіння, точкова енантема, гіпертрофовані мигдалики, катаральна, лакунарна, фолікулярна чи некротична ангіна;

регіонарний  лімфаденіт;

висипка  дрібноточкова, за кілька годин поширюється на все тіло, згущена на передній і боковій поверхні шиї, бокових поверхнях тулуба, животі, попереку, в природних складках, на гіперемійованому фоні шкіри, характерне згущення в складках із геморагічними елементами (симптом Пастіа), шкіра шерехата, блідий носогубний трикутник, завершується висівкоподіб­ним лущенням;

білий  дермографізм;

язик  з 2-3 дня очищується, на 4-5 добу стає “малиновим”;

симпатична фаза “скарлатинозного” серця.

 

 

Описание: Изображение 232

 

«Малиновий язик» у дитини хворо] на скарлатину

 

б) згасання:

нормалізація  температури тіла до 3-4 дня, інтоксикаційний синд­ром;

блідне  гіперемійований фон та висипка з 2-3 до 6 дня;

ротогорло:  енантема зникає з 2-3 дня, до 6-7 дня блідне гіперемія;

розміри  лімфовузлів нормалізуються до 4-5 дня;

вагус-фаза “скарлатинозного” серця;

язик  блідне до 10-12 дня, зберігає виражені сосочки.

Описание: Изображение 230

 

Дрібноточкові висипання на животі з елементами лущення

 

4. Період реконвалесценції – з 2 тижня (10-14 дні):

зміни  з боку шкіри: лущення висівкоподібне, на долонях, підошвах – пластинчасте;

язик сосочковий;

вагус-фаза “скарлатинозного” серця утримується 2-4 тижні;

підвищення чутливості до стрептококової інфекції, можливість ускладнень.

 

Описание: Изображение 225

 

Великопластинчасте лущення на долонях

 

Ускладнення

 

За характером:

– інфекційні (некротична ангіна, вторинна ангіна, отит, гнійний лімфаденіт);

– алергічні (ревматизм, міокардит, артрит, нефрит).

За часом розвитку:

– ранні (перший тиждень);

 – пізні (2-3 тиждень).

За етіологією:

– специфічні (стрептококові);

– вторинні (інші види бактерій).

 

Допоміжні методи діагностики:

феномен згасання висипки;

реакція  Діка (історичне значення);

мікробіологічний  – посів, виділення стрептококів;

серологічний;

реакція  уринопреципітації;

зміни  в гемограмі: лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ, еозинофілія.

 

Специфічна діагностика стрептококової інфекції

 

Для підвищення частоти висівання стрептококів тампони після посіву на кров’яний агар ще біля ліжка хворого занурюють у пробірку з ередовищем Кітта-Тароцці, до якого додають напіврідкий агар та 2-3 краплі дефібринованої крові кролика. Посів інкубують 3-4 год при 37 °С, а потім висівають на чашки з кров’яним агаром, виділяють та ідентифікують за звичайною схемою. Для швидкої ідентифікації бета-гемолітичних стрептококів серогрупи А використовують експрес-метод за допомогою реакції імунофлуоресценції. Для цього мазок із виділеної культури фіксують у 95 % спирті протягом 15 хв, забарвлюють відповідними люмінесцуючими сироватками і розглядають під люмінесцентним мікроскопом. Практично всі гемолітичні стрептококи групи А чутливі до бацитрацину і дають позитивний ПІР-тест, тобто гідролізують пірролідоніл-бета-нафтіламід. Ще швидше стрептококи цієї групи визначають у мазках із рото- та носоглотки, обробляючи їх сучасними комерційними тест-наборами. Групові А-антигени стрептококів екстрагують за допомогою ферментів або інших хімічних реагентів і визначають їх в реакціях латекс-аглютинації, коаглютинації або імунофермерезультати отримують при постановці РЗК на холоді.

Останнім часом для виявлення стрептококових антигенів у сироватці крові досить успішно використовують метод ІФА. При визначенні стрептококових антигенів у сечі хворих використовують реакцію преципітації. Осад ранкової порції сечі після центрифугування обробляють протистрептококовою преципітуючою сироваткою. Результат враховують через годину при кімнатній температурі. Стрептококові антигени в сироватці крові та сечі часто виявляють при скарлатині, ангінах, ревматизмі. Визначення антитіл проти О-стрептолізину (антистрептолізину-О) проводять внесенням робочої дози стандартного препарату О-стрептолізину в ряд пробірок із кратними розведеннями сироваток (1:25, 1:50, 1:100 і т.д.). Суміш інкубують у термостаті протягом 15 хв, потім у всі пробірки вносять по 0,2 мл 5 % зависі еритроцитів кроля і знову вміщують у термостат на 60 хв. При наявності антистрептолізину в крові хворих гемолізу не наступає. Пробірка з найбільшим розведенням сироватки, в якій є виражена затримка гемолізу, містить 0,5 АО (антитоксичних одиниць) антистрептолізину-О.

Для визначення антитіл проти гіалуронідази (антигіалуронідази) до сироватки хворих у різних розведеннях вносять стандартну дозу гіалуронідази й робочу дозу гіалуронової кислоти, яку готують із пупкових канатиків новонароджених. При наявності антигіалуронідази в пробірках утворюється згусток після додавання оцтової кислоти. Пробірка з найменшою кількістю сироватки, в якій є згусток, містить 1 АО (антитоксичну одиницю) антигіалуронідази. При ревматизмі та стрептококовому гломерулонефриті в сироватці хворих виявляють >500 АО антистрептолізину і >800-1000 АО антистрептогіалуронідази вже з перших днів хвороби. Саме при цих захворюваннях найчастіше проводять обидві серологічні реакції. В багатьох країнах використовують комерційні тест-системи для визначення антитіл до стрептолізину, гіалуронідази, стрептокінази, ДНК-ази та інших екзоферментів стрептококів. Стрептококи групи В, як правило, нечутливі до дії бацитрацину, розкладають гіппурат і дають позитивний САМР-тест (посилення гемолізу під впливом дисків, що містять стафілококовий бета-гемолізин).Подальшу ідентифікацію проводять серотипуванням у реакціях латекс-аглютинації або коаглютинації з комерційними реагентами або міченими моноклональними антитілами. Стрептококи в мазках із вагіни можна швидко ідентифікувати за допомогою таких самих тест-систем, як і для стрептококів групи А.

Для визначення вірулентності виділених культур стрептококів використовують біопробу на білих мишах або встановлюють концентрацію поверхневого М-протеїну, властивого лише для патогенних штамів. Для цього отримують солянокислі екстракти з молодих культур стрептококів і визначають у них вміст М-антигену. При визначенні альфа- і бета-гемолітичних стрептококів у повітрі операційних, пологових залів, кімнат для новонароджених, маніпуляційних та інших лікарняних приміщень роблять посіви повітря седиментаційним методом або за допомогою апарата Кротова на середовище Гарро (до розтопленого МПА додають 5 % дефібринованої крові та 0,2 % водного 0,1 % розчину ганціанвіолету). Ентерококи та сапрофітна мікрофлора на цьому середовищі не ростуть.

 

Серологічне дослідження. При хронічних стрептококових інфекціях виділити збудника, як правило, не вдається, особливо при тривалому лікуванні хворих антибіотиками та іншими протимікробними препаратами. В такому разі проводять серологічні дослідження: визначення стрептококового антигена в сироватці крові та сечі, титрування антитіл до О-стрептолізину, гіалуронідази і ДНК-ази. Антиген стрептококів визначають в РЗК. Необхідні для цього антистрептококові сироватки отримують шляхом гіперімунізації кроликів вбитою культурою бета-гемолітичних стрептококів серогрупи А. Титром антигену вважають те найбільше розведення сироватки, яке затримує гемоліз.

 

Стафілококова інфекція і скарлатина

а) спільне:

·  висипка, як наслідок стафілококової інтоксикації;

·  гострий тонзиліт;

·  малиновий язик;

б) відмінне:

·  первинне гнійне вогнище;

·  виділення збудника.

 

ВІТРЯНА ВІСПА

 

Вітряна віспа гостре вірусне захворювання, викликане вірусом із родини герпесвірусів, характеризується помірною гарячкою, появою на шкірі, слизових оболонках дрібних пухирців із прозорим вмістом.

 

Етіологія: ДНК-вмісний вірус Varicella-Zoster.

 

Епідеміологія:

 

– джерело – хворий на вітряну віспу, рідше оперізувальний герпес;

– механізм поширення – повітряно-краплинний;

– сприйнятливість – висока (70-80 %), частіше хворіють діти, імунітет стійкий, можливі повторні захворювання – 3 %.

 

Патогенез:

 

1. Вхідні ворота – слизова оболонка дихальних шляхів, первинне розмноження вірусу.

2. З током лімфи потрапляє в кров, вірусемія.

3. Заноситься в епітеліоцити шкіри, слизових оболонок з розвитком типової картини захворювання.

4. Нейротропність: ураження міжхребцевих гангліїв, кори головного мозку, підкоркової ділянки, кори мозочка.

5. Дуже рідко – генералізація інфекції з ураженням печінки, легень, шкіри.

 

 

Додаткові дослідження:

 

імунофлюоресцентний метод;

– серологічні: РЗК, ІФА.

Дослідження ліквору – при наявності ознак менінгоенцефаліту.

 

Особливості вітряної віспи у немовлят:

 

·        початок із загальноінфекційних проявів (млявість, неспокій, відсутність апетиту), диспептичні явища;

·        температура тіла нормальна чи субфебрильна, зростає на висоті висипки;

·        висипка з’являється на 2-5 добу, масивна, іноді застигає у 1 фазі розвитку (поступовий розвиток хвороби);

·        нейротоксикоз (судоми, менінгеальні симптоми);

·        можливі вісцеральні прояви;

·        часте нашарування бактерійної інфекції.

 

ГЕРПЕТИЧНА ІНФЕКЦІЯ

 

Герпетична інфекція спричиняється вірусами родини герпесвірусів, які об’єднані властивістю часто протягом усього життя персистувати в організмі людини і здатністю спричиняти різноманітні маніфестні форми захворювання в умовах виникнення імунодефіциту.

 

Герпес звичайнийвірусне захворювання, спричинене вірусами простого герпесу (ВПГ 1 та ВПГ 2), що характеризується тривалим латентним перебігом із періодичними рецидивами, які супроводжуються появою везикульозного висипу на шкірі та слизових оболонках, ураженням ЦНС та внутрішніх органів.

 

Герпес оперізувальний – вірусне захворювання, що спричинене вірусом Varicella-Zoster, характеризується запаленням вузлів міжхребцевих або черепних нервів та проявляється везикульозним висипом на шкірі за ходом нервів і симптомами інтоксикації.

 

Етіологія: ДНК-вмісний вірус простого герпесу І та ІІ типів, вірус Varicella-Zoster.

 

Епідеміологія:

 

– джерело – хворі та вірусоносії;

– механізм поширення – повітряно-краплинний, контактний (ВПГ1), статевий (контактний) – ВПГ2, трансплацентарний, інтранатальний (ВПГ1), повітряно-краплинний (Varicella-Zoster);

– сприйнятливість – висока на фоні імунодефіцитів, ГРВІ. Характерна зимова сезонність (для ВПГ2).

 

Патогенез:

 

1. Вхідні ворота – травмовані слизові оболонки та шкіра.

2. Розмноження вірусу.

3. Місцеві зміни.

4. З током лімфи потрапляє в регіонарні лімфовузли (рідко).

5. Вірусемія.

6. Ураження органів та систем (печінки, селезінки, легень, локалізація у міжхребцевих гангліях, гангліях головного мозку).

7. Хронічне вірусоносійство (при імунодефіциті).

8. Рецидиви (на фоні ГРВІ, ультрафіолетового опромінення, переохолодження).

 

Діагностичні критерії простого герпесу:

·        інкубаційний період – 2-14 діб;

·        гострий початок, інтоксикація;

·        ураження слизових оболонок (гінгівіт, стоматит, тонзиліт) у формі пухирців, що тріскають, утворюючи ерозії, супроводжуються болем;

·        ураження ока (кон’юнктивіт, блефарокон’юнктивіт, кератит, кератоіридоцикліт, хореоретиніт, увеїт, периваскуліт сітківки, неврит зорового нерва);

·        ураження шкіри (герпес губ, носа, повік, обличчя, рук, інших ділянок) – згруповані пухирці із прозорим вмістом, що мутніє, на фоні гіперемійованої, інфільтрованої  кірочок; супроводжується® утворення ерозії ®поверхні  болем;

·        генітальний герпес (ураження статевого члена, вульви, піхви, цервікального каналу, промежини, уретри, ендометрія);

·        ураження ЦНС (енцефаліт, менінгоенцефаліт, менінгіт), периферичної нервової системи (неврит);

·        вісцеральні форми (гепатит, пневмонія, ураження нирок та ін.);

·        рецидивний перебіг.

 

Діагностичні критерії оперізувального герпесу:

 

інкубаційний період – 7-21 день, інколи кілька років (після вітряної віспи);

гострий початок із гарячки, інтоксикації;

печіння, свербіж, біль за ходом ураженого чутливого нерва;

поява гіперемії, інфільтрації шкіри відповідно до іннервації гілками нервів;

поява щільно згрупованих папул (в кінці І, на ІІ добу) на фоні гіпере­мії, що  підсихання,®еволюціонізують у пухирці із прозорим вмістом, схильні до злиття   незначна® епітелізація ®утворення кірочок, гіперемійований фон блідне  пігментація (протягом 1 тижня).

 

 

Додаткові дослідження:

 

– вірусологічне дослідження вмісту пухирців, носоглоткових змивів;

імунофлюоресцентний метод, ПЛР;

– серологічні: РЗК, ІФА, РПГА, РН із парними сироватками (наростання титру антитіл у динаміці);

– дослідження ліквору (при наявності ознак менінгоенцефаліту).

 

Диференційна діагностика проводиться із герпангіною, енцефалітом при ентеровірусній інфекції, аденовірусним кератокон’юнктивітом, вітряною віспою, стрептококовим імпетиго, бешихою, екземою, паротитним та ентеровірусним енцефалітом.

 

Прогноз. Вірус простого герпесу залишається в організмі на все життя, тяжкість рецидивів пов’язана зі станом імунної системи. При герпетичному енцефаліті летальність складає 80-85 %, у випадку одужання формуються тяжкі залишкові явища із випаданням функції коркових центрів. Ураження вірусом герпесу вагітних призводить до формування уроджених вад розвитку.

 

ПАРОТИТНА ИНФЕКЦІЯ

 

Паротитна інфекція є контагіозною інфекцією, сприйнятливість становить близько 70%. У дітей раннього віку, а також у ослаблених, які тривалий час приймали гормональні препарати паротитна інфекція має тяжкий перебіг. Після перенесення хвороби можуть розвинутись глухота, епілепсія, безпліддя, цукровий діабет. Лікар будь-якого профілю повинен встановити діагноз, вжити заходів до вчасної ізоляції хворого, дати термінове повідомлення до СЕС. 

 

Паротитна   інфекція – гостре вірусне захворювання, що викликається вірусом із родини параміксовірусів, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується переважним ураженням слинних залоз, рідше – інших залозистих органів (підшлункова залоза, яєчка, яєчники, грудні залози та ін.), а також нервової системи.

 

Етіологія: збудник    РНК вірус з родини параміксовірусів

 

Вірус епідемічного паротиту. Під електронним мікроскопом віріони мають вигляд частинок неправильної куполоподібної форми діаметром 150-170 нм., які містять однотинкову РНК. На відміну від парагрипозних вірусів, збудник паротиту добре культивується в курячих ембріонах, а також у культурах клітин ниркового епітелію ембріона людини(рис. 18.6), клітинах HeLA.

 

Описание: http://217.196.164.19/data/cd/microbiologiya/slide/R_18/vir06.jpg

 

Культура клітин нирок неуражена (зліва) та уражена (справа) вірусами епідемічного паротиту.

 (фото з компакт-диска «Мікробіологія. Вірусологія. Імунологія», розділ «Кокова група бактерій. І.О.Ситник» )

 

 

Віруси мають виражені гемаглютинуючі, нейрамінідазні й гемолітичні властивості. Вони нестійкий до дії фізичних і хімічних факторів, швидко інактивуються ефіром, трипсином, формаліном, ультрафіолетовими променями. Резистентні до висушування, не втрачають інфекційних властивостей при 4 °С протягом 2 міс., при кімнатній температурі - 4 днів. При 55 °С гинуть через 20 хв.
           
  
Епідеміологія:

·  джерело – хворий явними, стертими, субклінічними формами інфекції, заразність до 9 днів з початку захворювання;

·  шлях поширення – повітряно-крапельний;

·  індекс контагіозності не перевищує 50%, частіше хворіють діти 3-6 років

·  імунітет стійкий.

 

Вірус викликає епідемічний паротит (свинку) - гостре високозаразне захворювання, яке супроводжується збільшенням навколовушних слинних залоз, можливе ураження інших органів. Хворіють переважно діти. Джерело інфекції - хвора людина й вірусоносії, шлях передачі - повітряно-краплинний. Інкубаційний період коливається від 11 до 23 днів. Хвороба починається із нездужання, підвищення температури і швидкого збільшення привушних слинних залоз. Після перенесеної хвороби розвивається стійкий, напружений, часто довічний імунітет. При народженні діти отримують противірусні антитіла від матері, тому протягом шести місяців вони нечутливі до паротитного вірусу.

 

                       Патогенез:

1.     Вхідні ворота – слизові рота, носогорла, ВДШ;

2.     Первинна вірусемія;

3.     Гематогенне занесення в залозисті органи (переважно слинні залози); 

4.     Репродукція в слинних залозах;

5.     Виділення з слиною, повітряно-крапельне поширення;

6.     Вторинна вірусемія;

7.     Ураження ЦНС, інших залоз ( підшлункова, яєчка, яєчники...);

8.     Запуск імунної системи, видалення збудника.

 

Класифікація

 

                    Типові форми  – залозиста (паротит, субмаксиліт, сублінгвіт, панкреатит, орхіт, оофорит,  мастит, бартолініт, простатит, тиреоїдит);

нервова (серозний менінгіт, менінгоенцефаліт);

комбіновані (паротит+панкреатит+серозний менінгіт)

 

Атипові форми   – стерта;

•субклінічна (безсимптомні)

 

За тяжкістю:    – легкого ступеня;

•середньотяжкого ступеня;

•тяжкого ступеня

 

Перебіг:       – гострий;

•залишковий астенічний, гіпертензійний с-м (може бути при енцефаліті)        

•ускладнений;

•неускладнений

 

Показники тяжкості:

─ ступінь вираженості ураження залоз (припухлість, болючість, набряк)

─ ураження ЦНС ─ вираженість менінгеальних та менінгоенцефальних симптомів

─ ступінь загальної інтоксикації (температура тіла, порушення загального стану)

 

Діагностичні критерії

 

Паротит

·  Гострий початок з гарячки  температура 38 - 39°С, інтоксикаційний синдром.

·  Біль в ділянці ураженої залози при жуванні, розмові.

·  Втягнення другої залози через 1 – 2 доби.

·  Припухлість в ретромандибулярній ямці тістувата, болюча, шкіра напружена, звичайного кольору.

·  Мочка вуха відстовбурчена.

·  Позитивна ознака Мірсу (гіперемія слизової ротової порожнини в місці вивідної протоки слинної залози).

 

Описание: http://217.196.164.19/data/cd/microbiologiya/slide/R_18/vir07.jpg

Збільшення привушної залози у дитини, хворої на паротитину інфекцію

(фото з компакт-диска «Мікробіологія. Вірусологія. Імунологія», розділ «Кокова група бактерій. І.О.Ситник» )

 

 

Субмаксиліт

·  Гострий початок з гарячки (температура 38 - 39°С), інтоксикаційний синдром.

·  Біль в ділянці ураженої залози.

·  Припухлість в підщелепній ділянці.

·  Гіперемія слизової ротової порожнини в місці вивідної протоки слинної залози.

·  Часто поєднується з ураженням привушних залоз.

 

Орхіт

·  Повторний підйом температури на 7 – 14 день хвороби, інтоксикаційний синдром.

·  Попереднє ураження слинних залоз.

·  Біль в паху підсилюється при ходьбі з іррадіацією в яєчко.

·  Яєчко збільшене в розмірах, ущільнене, різко болюче, шкіра калитки над ним гіперемована, натягнена, лискуча.

·  В подальшому – порушення функції, у 1/3 – атрофія.

 

Описание: http://217.196.164.19/data/cd/microbiologiya/slide/R_18/vir08.jpg

 

Орхіт у дитини, хворої на паротитину інфекцію

(фото з компакт-диска «Мікробіологія. Вірусологія. Імунологія», розділ «Кокова група бактерій. І.О.Ситник» )

 

Панкреатит

·  Розвивається поєднано з ураженням інших органів на 5 – 9 добу.

·  Гострий початок, больовий синдром (в епігастрії, оперізуючий біль).

·  Диспепсичний синдром (нудота, блювання, почащення випорожнення).

·  Живіт піддутий, болючий.

·  В крові зростає вміст амілази, ліпази, трипсину.

·  Підвищення активності діастази сечі.

·  В копрограмі – ознаки зниження перетравлюючої функції кишкового соку.

 

Менінгіт

·  Розвивається вторинно на 7 – 10 день хвороби поєднано з ураженням слинних залоз.

·  Інтоксикаційний синдром, повторний підйом температури.

·  Загальномозковий синдром: біль голови, нудота, повторне блювання, в’ялість.

·  Менінгеальний синдром.

·  В спинномозковій рідині лімфоцитарний (95 – 98 %) плеоцитоз (сотні, тисячі клітин в 1 мкл), протеїноррахія (0,99 – 1,98г/л), нормальний вміст цукру, хлоридів, рідина витікає під тиском.

·  Сприятливий перебіг захворювання.

 

 

Лабораторна діагностика

 

В гемограмі – лейкопенія, лімфоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво.

Серологічні методи: РН, РСК, РГГА, із парними сироватками.

 

Диференційна діагностика

 

Паротиту: з гнійним паротитом, первинно-хронічним паротитом, слинокам’яною хворобою, токсичною дифтерією ротогорла, інфекційним мононуклеозом

Менінгіту: із серозним менінгітом при ГРВІ, кору, вітряній віспі, туберкульозним менінгітом.

 

Диференційний діагноз паротитної інфекції

 

Симптом, ознака

Паротитна інфекція

Дифтерія ротого-

рла (токсична)

Інфекційний

мононуклеоз

Гнійний паротит

Початок

Гостро

Гостро

Гостро

Поступово

Провідний синдром

Ураження слин-

них залоз, інших

екзокринних за-

лоз, інтоксикацій-ний синдром

Ураження рото-

горла, інтоксикаційний синдром

Лімфопроліфера-

тивний,

інтоксикаційний

Ізольоване ураже-

ння привушної

слинної залози,

інтоксикаційний

Чим зумовлена

дефігурація шиї

Запаленням слин-

них залоз

Набряком підшкі-

рної клітковини

Збільшенням пе-

редньо і задньо-

шийних лімфовузлів

Гнійним запален-ням привушної

слинної залози

Стан шкіри над припухлістю

Звичайного кольору, лискуча

Звичайного кольору

Звичайного кольору

Гіперемована

Місцева температура

Нормальна

Нормальна

Нормальна

Підвищена

Болючість

Помірна

Відсутня

Є при тяжкому перебігу

Виражена

Консистенція

Незначне ущіль-

нення

Тістувата

Щільноеластична

Щільна

Зміни в ротовій

порожнині,

ротогорлі

Набряк, гіперемія

вивідної протоки

слинної залози

Гіперемія ротогорла,

нашарування на мигдаликах

Фолікулярна,

лакунарна ангіна

Гіперемія вивід-

ної протоки, при натискуванні на

уражену залозу

виділення гною

з протоки

Ураження інших

залозистих органів

Характерно

 

Немає

Немає

Немає

Зміни в  гемограмі

Лейкопенія, зсув формули вліво,

лімфоцитоз

Лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув вліво

Лейкоцитоз, лім-

фоцитоз, моно-

цитоз, атипові

мононуклеари

Лейкоцитоз,

нейтрофільоз,

зсув формули вліво

 

 

Лікування

 

Паротиту, субмаксиліту, сублінгвіту:

·  Ліжковий режим  5 – 7 днів.

·  Механічно щадна дієта.

·  Догляд за порожниною рота (2 % р-н бікарбонату натрію).

·  Сухе тепло на уражені залози.

·  Антибіотики у випадку приєднання бактерійної інфекції (пеніциліни, макроліди, цефалоспорини).

·  Десенсибілізуючі (діазолін, тавегіл, фенкарол, супрастін, піпольфен).

 

Панкреатиту:

·  1 – 2 дні голод, через 10 – 12 днів стіл №5.

·  Дезінтоксикаційна терапія (пиття, довенно: кріоплазма, альбумін, 5% р-н глюкози, фізрозчин натрію хлориду).

·  Інгібітори протеаз (гордокс, контрикал, трасілол)

·  Спазмолітики для зняття больового синдрому (но-шпа, папаверин).

·  Ферментні препарати (панкреатин, фестал, дігестал).

 

Орхіту:

·  Ліжковий режим, суспензорій.

·  Кортикостероїди 2 – 3 мг/кг (за преднізолоном) в 3 – 4 прийоми 3 – 4 дні, поступове зменшення дози, курс  7 – 10 днів.

·  Знеболюючі (анальгін, парацетамол).

·  Десенсибілізуючі (діазолін, тавегіл, супрастін).

 

Менінгіту:

·  Діагностично-лікувальна спинномозкова пункція.

·  Дегідратаційна, дезінтоксикаційна терапія (маніт, манітол 1-1,5 г/кг, лазікс 1-3 мг/кг, концентровані розчини плазми, альбуміну, глюкози).

·  Кортикостероїди 1-3 мг/кг за преднізолоном.

·  Симптоматичне лікування (нейроплегікисібазон 0,3 мг/кг, дроперидол 0,25% 0,05-0,1 мл/кг, літична суміш 0,1-0,2 мл/кг; жарознижуючі – парацетамол, тайленол, ефералган).

·  Десенсибілізуючі (діазолін 1-3 мг/кг).

 

Профілактика

·  Ізоляція хворих до видужання (на 9 діб).

·  Ізоляція контактних (вік до 10 років, не щеплені, не хворіли), з 11 по 22 день: огляд, термометрія.

·  Провітрювання, вологе прибирання.

Специфічна: вакцинація живою аттенуйованою паротитною вакциною у 12-15 міс. 0,5 мл підшкірно. Повторна – у 6 років, якщо не проводилась – то у 11 років (вакцинують моно- чи тривакциною разом із вакцинацією проти кору, краснухи); у 15 років – моновакциною (хлопці).

 

 

 

 

Діагностичні критерії інфекційних екзантем

 

 

 Захворювання

Діагностичні ознаки

Кір

Краснуха

Скарлатина

Псевдотуберкульоз

Менінгококкемія

Інфекційний мононуклеоз

1

2

3

4

5

6

7

Початкові симптоми

катар ВДШ, кон’юнктив 2-4 дні

висипка

гострий початок, біль у горлі, блювання, підвищення температури тіла, висипка

гострий початок з наростанням симптомів і їх поліморфізмом

інтоксикація, розвивається гостро, бурхливо

лихоманка, збільшення лімфовузлів (переважно шийних), печінки, селезінки

Час появи висипань

3-4 день хвороби

1-й день, рідко – 2-й

1-й день (у 20% - 2-й)

2-8 день

перші години хвороби

2-5 день хвороби

Морфологія висипки

плямисто-папульозна

дрібноплямиста, рідко плямисто-папульозна

дрібноточкова, переважно на згинальних поверхнях кінцівок, внизу живота, попереку, обличчі, бокових поверхнях тулуба

дрібноточкова, дрібноплямиста

плямиста, папульозна в перші години, потім геморагічна “зірчаста” з некрозом в центрі

поліморфна, частіше плямиста, плямисто-папульозна

Розміри елементів

середні, великі на 2-3 день висипки

дрібні, середні

дрібні розеоли, зливаються

дрібні

від дрібних до значних крововиливів

різні за розмірами (від дрібних до значного розміру)

Порядок висипання

1-й день – на обличчі

2-й день – на обличчі, тулубі

3-й – на обличчі, тулубі, кінцівках

по всьому тілу, переважно на розгинальних поверхнях кінцівок

по всьому тілу, на обличчі блідий трикутник Філатова

симптом “капюшона”, “рукавиць”, “шкарпеток”

сідниці, нижні кінцівки, рідше – тулуб, руки, обличчя

без певної вибіркової локалізації, частіше на тулубі

 

 

 

 

 

 

 

Яскравість і колір елементів

яскраві, рожево-червоні

блідо-рожеві

яскраві

яскраві

геморагічні, яскраві, інколи ціанотичні

рожеві

Зворотній розвиток висипки

пігментація починаючи з обличчя

зникають на 3-4 день

поступово згасають на 4-5 день з лущенням на 2-му тижні

 

дрібні зникають поступово, значні залишають “сухий” некроз

зникають безслідно від кількох годин до 4-7 діб

Катаральні прояви

виражені в перші 5-6 днів

незначні, короткотривалі, 1-2 дні

обмежена яскрава гіперемія, енантема на м’якому піднебінні 4-5 днів

відсутні

відсутні, у 30-40% за 2-3 дні передують прояви назофарингіту

відсутні

Слизові оболонки рота

гіперемовані, рихлі, на м’якому піднебінні енантема, на щоках – симптом Філатова

чисті, інколи поодинокі елементи енантеми

відмежована яскрава гіперемія, енантема на м’якому піднебінні, ангіна

гіперемія передніх дужок, мигдаликів

чисті, може бути гіперемія і зернистість задньої стінки ротогорла

чисті

Інтоксикація

значна, триває 5-7 днів

незначна або відсутня

відповідає вираженості місцевих ознак, короткотривала 1-3 дні

превалює над змінами в ротогорлі, на шкірі, тривала

різко виражена

помірна, тривала

Температурна реакція

субфебрильна в катаральному періоді, фебрильна в періоді висипань (двогорба)

нормальна, субфебрильна, рідко понад 38-39?С

швидкий ріст в перші години і на 1-2 день

висока, тривала лихоманка, може бути хвилеподібна

швидке наростання температури в перші години хвороби до високих цифр – 39-40?С

тривала – 2-3 тижні

Ураження інших органів і систем

пневмонія, ларингіт, отит

збільшення і болючість задньошийних і потиличних лімфовузлів

ангіна, зміни з боку язика (осуга, з 4-5 дня “малиновий”), ускладнення на 2-3 тижні

артрит, міокардит, діарея, менінгіт, гепатит

назофарингіт, менінгіт, енцефаліт, артрит, пневмонія, іридоцикліт, ендокардит

гепатоспленомегалія, шийний лімфаденіт, тонзиліт, фарингіт, міокардит, пневмонія

Лабораторні критерії

лейкопенія, лімфоцитоз, анеозинофілія, РГГА з коревим антигеном (+)

лейкопенія, лімфоцитоз, збільшення числа плазматичних клітин, РГГА з краснушним антигеном (+)

лейкоцитоз, зсув вліво, нейтрофільоз, ^ ШОЕ, в мазках з рота, носа - стрептокок

лейкоцитоз, висока ШОЕ, РНГА з псевдотуберкульозним діагностикумом (+), виділення йєрсиній з калу

 

лейкоцитоз, атипові мононуклеари

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1.   Інфекційні хвороби у дітей / А.М.Михайлова, Л.О. Тріскова, С.О. Крамарєв, О.М. Кочеткова. – К.: Здоров’я, 1998, с.с. 35-37, 126-146, 171-178.

2.   Диференциальная диагностика инфекционных болезней: Руководство для врачей / Г.М. Зубик, К.С. Иванов, А.П. Казанцев, А.Л. Лесников. – Л.: Медицина, 1991, с. 57-106.

3.   Медицина дитинства / Л,І, Алексеєнко, М.А. Анрейчин, А.А. Андрущук та ін.; За ред. П.С. Мощича. – К.: Здоров’я, 1991, с.с. 79-9, 189-204.

4.   .Руководство по инфекционным болезням у детей /В.Ф.Учайкин.–М.:ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1998 – 809с.